На виконання Стратегії розвитку спеціальної школи, в Міжнародний день обіймів ( 21 січня),
всі ми скористалися можливістю підтримати одне одного і усміхнутися цьому дню життя….
Довжина наших рук саме така, щоб ми могли обійняти когось.
Обійми – це мости душ, це арка, під якою можна сховатися від борвію, хуртовини, болю і страху.
Іноді обійми кажуть більше, ніж тисяча слів, і зігрівають сильніше, ніж будь-які пояснення. Тому люди й розкривають руки – щоб потім зімкнути їх навколо іншого.
В обіймах може бути все.
Бажання залишитися назавжди – або прагнення вирватися з кола рук.
Утілена мрія – чи раптовий провал і порожнеча.
Але саме ця двобічність і робить їх живими.
Обійми – це діалог без слів,
коли тіло говорить те, що розум не наважується.
Обійми – це спокій і мука, радість і смуток, спрага й насичення.
Прискорений пульс. Серце в п’ятках. Слабкість і сила водночас.
В обіймах уміщуються роки, місяці, дні й секунди.
У них є щось таке, без чого ми не можемо існувати.
І для кожного – це щось своє.
У бажаних обіймах немає смерті – є тільки життя.
Вони – одна з тих рідкісних точок, після яких неможливо повернутися до колишніх думок, поглядів, листів.
Це завжди новий відлік: у щастя – або в тишу,
яка поступово стає небуттям.
Ми часто розкриваємо обійми подумки – щоб обійняти тих, хто дорогий, долаючи відстані й неможливості.
Бо в обіймах – наш вогонь. Через них ми живемо.
Через них бачимо в іншому нові зорі.
А без них – гинемо мовчки.
І лише в мить, коли руки замикаються, а тіла торкаються одне одного, кожен із двох знає правду: вони мають одне одного.
Це і є диво обіймів.
Тож обіймайте рідних і дорогих якомога частіше.
Не скупіться на тепло.
Особливо у нинішній час…
Адже потім, коли слова забудуться, тіло пам’ятатиме:
тепло іншої долоні на спині, ритм дихання поряд, тишу, яка сповнена розуміння…
